Якщо дитина не хоче їсти...

Апетит — бажання їсти, позив до їжі (Словарь русского языка / Сост. С. И. Ожегов. — М. : Русский язык, 1984).
Апетит— приємне відчуття, пов'язане з майбутнім споживанням їжі (Энциклопедический словарь медицинских терминов. — М.: Советская энциклопедия, 1982).
«Чому все ж таки дитина відмовляється від смачної, корисної й необхідної їжі?»
Від чого залежить апетит?
1. Індивідуальні особливості обміну речовин властиві й дітям, і дорослим. Це кожний може підтвердити, зважаючи начисленні побутові приклади. Здебільшого має значення не скільки їжі дитина з'їла, а скільки зі з’їденого засвоїться і на скільки вистачить цього «засвоєного».
2. Інтенсивність вироблення гормонів. Процес зростання не рівномірний. На першому році життя, у підлітковому віці, гормон росту, гормони щитовидної й паращитовидної залоз, статеві гормони виробляються в більшій кількості, дитина активно зростає, підсилюється апетит. Інтенсивність росту залежить і від генетичних особливостей.
3. Рівень енерговитрат. Харчування, по суті, переслідує дві глобальні мети: по-перше, забезпечити організм речовинами, необхідними для зростання й нормального функціонування внутрішніх органів; по-друге, покрити поточні витрати енергії, обумовлені, насамперед, руховою активністю. Тут усе цілком очевидно — чим більше дитина витрачає енергії, тим кращий має апетит.
Спосіб життя. Із трьох перелічених факторів, що визначають виразність апетиту в здоровішої дитини, два зовсім не підпорядковуються батьківському впливу. Ми не можемо впливати ані на вироблення гормонів, ані на індивідуальні особливості обміну речовин, якби сильно цього не хотіли. Але регулювати енерговитратні — це однозначно в компетенції батьків.
Співвідношення інтелектуальних і фізичних навантажень, розпорядок дня, температурний режим — основні елементи, що характеризують таке загальновідоме поняття, як «спосіб життя». Цілком очевидно, що й споживання їжі перебуває в цьому переліку, а взаємозв'язок складових є дуже великим. Якщо здорова дитина відмовляється від їжі, то перше, із чого варто почати, - це скоригувати спосіб життя для того, щоб активізувати витрати енергії.
Класичні помилки. Дитина самостійно не може змінити спосіб життя. Це вимагає певних і чималих зусиль із боку батьків. Але, створивши всі умови для того, щоб дитина не витрачала енергію, родичі щиро засмучуються відсутністю в неї апетиту. І намагаються не брати до уваги очевидне, діючи в трьох напрямках: шукають у дитини хвороби, намагаються заспокоїти власну совість, нагодувавши її «за будь-яку ціну», і апелюють до норм.
Годування «за будь-яку ціну» — найпоширеніший спосіб розв'язання проблем з апетитом; батьківська фантазія здатна в цьому напрямку творити дива. Стратегічне завдання — зломити опір дитини, яка не бажає їсти, а тактичні прийоми — досить і досить різноманітні.
Сумною така ситуація є, насамперед, тому, що апетит — це ж не тільки бажання їсти, це поява самої можливості, готовності організму до перетравлювання їжі. Накопичилися шлунковий і кишковий соки, упоралися з роботою печінка й підшлункова залоза, звільнився від більшої частини з’їденого тонкий кишечник — от і апетит з'явився. А його-то саме й немає!
Наслідок очевидний — значна частина без апетиту з'їденого належним чином не перетравлюється й не засвоюється
Головний закон — кількість їжі є еквівалентною кількості витраченої енергії. Природа має універсальний механізм реалізації цього закону — апетит. Не можна керуватися інстинктами. Не можна годувати дитину тільки тому, що її родичі відчули потребу годувати. Не варто шукати хвороби. Не слід зводити їжу в культ. Дитина краще, ніж її родичі, знає, коли й скільки їй необхідно їсти.
Не метушіться! Облиште в спокої каструлі, медичні довідники й книги з дитячої кулінарії. Відірвіться від телевізора. Ідіть гуляти. Стрибайте, бігайте, дихаєте свіжим повітрям — це і вам піде на користь. Тільки, будь ласка, не згадуйте про їжу. Дитина сама згадає, можете не сумніватися. І все стане на своє місце. І ваше інстинктивне бажання наситити дитину не суперечитиме її природнім потребам.